bashtarif.ru

Сучасна історія України вже третє десятиліття рухається ніби всередині зачарованого кола. З момента природної смерті радянської імперії в 1991 році наше суспільство зазнало спочатку стрімкого підйому патріотичної свідомості, розквіту сподівань на успішне та заможне життя в незалежній країні, а одразу після – стрибнуло в прірву жахливої економічної деградації, що призвело до швидкого руйнування системи соціальних зв’язків і повсякденної солідарності між людьми.
З однієї з найуспішніших в індустріальній та науковій сферах республік Європи наприкінці 80-х років Україна менш як за десятиліття перетворилась на «сіру зону» – простір нічим не обмеженої конкуренції між посталою на руїнах СРСР імперіалістичною Росією та західними гравцями, зацікавленими в отриманні максимального прибутку за будь-яку ціну. Постійні коливання місцевих «еліт» між Сходом і Заходом, між хижим двохголовим орлом і глобальною потугою об’єднаного Першого світу, який волів би назавжди зберегти своє домінуюче становище, традиційно визначають зовнішню політику України. В такій ситуації омріяний поколіннями героїв і дисидентів національний суверенітет перетворюється на фікцію, розмінну монету в геополітичних змаганнях «сильних світу цього».
Після початку чергової війни українського народу за незалежність навесні 2014 року нечуваний підйом добровольчого руху, за спиною якого стояли десятки тисяч волонтерів, зумів зупинити путінський експансіонізм на Сході. Тим часом люди, що після перемоги Майдану проголосили себе новим керівництвом держави, робили все заради того, щоб під постріли гармат і свист снарядів продати в черговий раз залиту кров’ю патріотів незалежність «західним інвесторам». Стрімке зростання зовнішнього боргу України перед Міжнародним валютним фондом і світовими фінансовими структурами, диктат іноземних резидентів над корумпованим урядом у Києві – все це ставить хрест на самій можливості справді суверенної дипломатії. Болісний процес виходу зі смертоносних обійм Москви наразі веде не до свободи України, а лише до зміни «кураторів».
Але українське суспільство вчиться на своїх помилках. Народний спротив пригніченню з боку нових господарів життя стартував одночасно з народженням українського ринкового капіталізму. Сучасна олігархія – специфічне явище пострадянського простору, чинний правлячий клас, який утворився з союзу колишньої «комуністичної» партійної номенклатури та великого капіталу, що постав із одноосібного привласнення цілих секторів державного господарства. За підрахунками київського Центру економічної стратегії, який в березні 2017 року опублікував аналітичну доповідь «Захоплення державних інститутів», п’ять людей із 42,6-мільйонного населення України володіють 9,5% ВВП країни. В Польщі, наприклад, цей параметр не перевищує 3%. Якщо оцінити вплив Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука, Петра Порошенка та Дмитра Фірташа на економіку держави, то з’ясовуємо, що їхні сумарні активи станом на 2016-й рік складають понад 8,1 млрд. доларів. Це не кажучи вже про менш потужних гравців — таких, як Дубневичі, Медведчук, Димінський та інших. Подібні співвідношення утворюють небачений для більшості країн світу рівень концентрації капіталу, а відповідно змушують зрозуміти, звідки проростає коріння жахливої соціальної нерівності в Україні.
Економічна міць, політичне домінування та тотальна ангажованість великих засобів масової інформації – три кити, які повністю нівелюють можливість мирного демонтажу олігархічної системи шляхом реформ. Щоб зрозуміти цю просту істину, нації знадобились десятиліття боротьби та дві спроби політичної революції, які отримали назву Майданів. Сьогодні країна знаходиться в історичному періоді лихоліття — між попередньою революційною ситуацію, потенціал якої так і не був використаний, та наступним спалахом суспільного гніву.
Досвід повстання вогняної зими 2013–2014 років та драматичного провалу сподівань на краще життя після Майдану прямо свідчить про слабкість внутрішньої організації народу, який був відсторонений від реального впливу на прийняття рішень. В умовах відсутності потужного, консолідованого та незалежного політичного суб’єкта, який міг би спрямувати революційну енергію українців на знищення олігархічного капіталізму, владу швидко перехопили «нові-старі» еліти. Черговий цикл національної історії знову завершився реставрацією традиційної системи соціального гноблення. До того ж неспроможність влади забезпечити ефективну зовнішню оборону призвела до тимчасової втрати Україною території Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей.
На початку 2014 року ми також змогли пересвідчитися, що сучасна Російська Федерація знову прийняла класичні для себе функції «жандарма Європи» – найбільш реакційної сили на континенті. Навіть на мляву і загалом провальну спробу політичної революції, якою був останній Майдан, східний сусід відповів відкритою збройною агресією та захопленням частини наших земель. Імперіалістична держава Володимира Путіна, збудована навколо владної «вертикалі», являє собою набільш довершений приклад олігархічного капіталізму на пострадянському просторі. Чиновницький апарат, великий капітал і всемогутні силовики – три кити, що утворюють монолітний правлячий клас Росії. Треба чітко розуміти, що соціальна революція в Україні не зможе остаточно перемогти доти, доки існує російська держава в сучасному вигляді. Революційний процес в регіоні, таким чином, не має залишатись в національних кордонах, якщо він хоче бути успішним.
Цей погляд на українську історію останньої чверті століття, виклики, які існують сьогодні перед нашим суспільством, ставлять на порядок денний створення ефективної революційної організації. Задля того, щоб наполегливо та послідовно реалізовувати свою програму, вона має охоплювати головні пункти життєдіяльності країни та водночас бути достатньо децентралізованою, вкоріненою в локальній проблематиці. Базовий устрій сучасного громадського життя в Україні призводить до того, що активісти, які приймають спокусу виборів і електорального процесу, швидко стають частиною системи, навіть якщо вони колись щиро хотіли її докорінно змінити. Наша позиція, отже, має рішуче відкидати партійність, парламентаризм та будь-які фінансові стосунки з представниками олігархічного класу. Політики кажуть: «обирай, твій голос важливий». Ми відповідаємо: «нам потрібна не зміна панів, а кінець їхнього панування». Революція – це початок прямої влади народу. Політики не вірять у народ. Проте ми знаємо, що люди здатні самотужки та спільно вирішувати політичні, громадські та господарські питання.
Ліберальні реформатори стверджують, що для досягнення соціально відповідального та правового суспільства немає потреби в ліквідації класу великих капіталістів. Треба лишень відсторонити їх від державної машини, створити незалежні правоохоронні інститути і змусити олігархів сплачувати податки, «грати за правилами». Пильне спостереження за успіхами цих поміркованих «реформаторів» після двох Майданів переконали нас – ті, хто володіють великими активами, швидко повертають вигідні їм «правила гри», підпорядковують своїм інтересам державу, ЗМІ, нові «незалежні інститути» і самих ліберальних «реформаторів».
Ми не віримо в можливість мирного та поступового реформування системи зсередини. Тільки народна революція – масштабний процес примусового переходу власності та політичної влади в руки якнайширших кіл простих людей – може бути ефективним інструментом повалення олігархічного капіталізму в Україні. Постійно рухати цей процес вперед – завдання революційної народницької Організації, яку ми ставимо собі на меті створити. Не підлягає сумніву, що змістом найближчого етапу української історії повинна стати Руйнація всієї системи політичних і економічних відносин, на які спирається олігархія. Після початку соціальної революції в нашій країні Організація має послідовно боротись за реалізацію наступних цілей всередині ширшого народного руху:
1. Повалення прогнилого старого державного апарату, відсторонення дискредитованих співпрацею з олігархічним капіталізмом політичних структур і партій.
2. Позбавлення влади та власності всіх представників олігархічного класу в Україні. Ліквідація олігархії – блоку найвищої бюрократії та великого капіталу – як соціального класу. Перехід олігархічних статків до колективних форм власності – загальнонародних на великих підприємствах і кооперативних – на дрібних, виключаючи будь-яку реприватизацію.
3. Запровадження прямої демократії та влади самоорганізованих народних зібрань на всіх рівнях життя громади: від економіки до культури. Загальне озброєння українців і українок за рахунок суспільства – як гарантія внутрішньої демократії та зовнішньої оборони країни.
Реалізація цієї короткої, але змістовної програми революційних перетворень забезпечить вихід України на вищий рівень розвитку та відкриє шлях до побудови справді вільного та справедливого суспільства в майбутньому. Подолання олігархічного капіталізму та злам вкорінених у ньому корумпованих державних еліт звільнять нарешті простір для справжньої політики в Україні – продуктивного змагання між різними прогресивними проектами майбутнього устрою суспільства. Саме тому ця «програма-мінімум» здатна об’єднати навколо себе як українських народників, так і адекватну частину представників інших політичних течій, які критикують існуючу систему з точки зору послідовної демократії, революційного соціалізму та визвольного націоналізму. Поступове формування спільної політичної лексики в цьому питанні може свідчити про зростання рівня готовності суспільства до справжньої революції.
Правителі розповідають: «користуйтесь наданими правами і не забувайте про обов’язки». Ми заперечуємо: «права не дають, права беруть». Здійснити наші вимоги можна тільки шляхом прямої дії та самоорганізації народу, без посередництва політичних партій і просистемних структур. Це значить самим творити своє майбутнє замість того, щоб раз на декілька років безнадійно «виконувати обов’язок», заповнюючи бюлетень. Це значить поширювати революційні ідеї словом і ділом, шляхом протесту та опору. Потрібно вести боротьбу, підриваючи авторитет можновладців і власників великого капіталу. Створювати своє контр-суспільство – альтернативні економічні, культурні та політичні об’єднання громадян, які стануть зародком нового ладу. В часи кризи вони виконають функцію локомотиву перетворення суспільних відносин і свідомості через повстання громадян проти олігархічної системи. Саме це ми називаємо народною революцією.
Обираючи «менше зло», на виході зло і отримуємо. Тільки не озираючись на «політичні еліти» і усвідомивши свою здатність до самоорганізації, можна якісно змінити себе, свою країну і весь світ! В боротьбі здобудеш ти право своє – українську самоврядну республіку вільних людей без гнобителів і паразитів.
.

Рейтинг: 
0
No votes yet

Заметка

Покупка Cadillac Escalade

Воплощение эпитетов превосходной формы – Кадиллак Эскалейд – огромный и невероятно харизматичный внедорожник от GM. Изначально автомобиль создавался, как достойный конкурент для Линкольн Навигатор, но в итоге превзошел соперника благодаря особому изяществу, несвойственному для авто подобных размеров.

Поче...